Цікава інформація


26.04.2021 р.

День пам'яті Чорнобильської трагедії

Подія, про яку сьогодні йде розмова, залишається на багато століть в історії людства, як Чорна ніч Чорнобильської трагедії. Колосальні її наслідки, як у матеріальному вимірі, так і в тому, скільки вже пішло з життя ліквідаторів і людей, котрі не мали до неї ніякого відношення, але яких вона так чи інакше зачепила своїм чорним крилом - крилом смерті.

 

Це сталося 26 квітня 1986 року о пів на другу ночі. Багатьом представникам служб черговий станції по телефону передав набір цифр: "1, 2, 3, 4 - таємно", що означало: 1 - загоряння на станції, 2 - велика пожежа, 3 - вихід радіації, 4 - є постраждалі та загиблі.

 

Ніч 26 квітня 1986 року - драматична ніч, фатальна ніч для всієї Європи, яку часто тепер називають Чорнобильським апокаліпсисом. У самому фарватері подій кращі науковці супердержави СРСР працювали над варіантами локалізації Чорнобильського ядерного джина.

 

Як бути? Це питання хвилювало багатьох. На карту було поставлено безцінний дар людини - її життя. Статут вимагав кинути величезну масу людей у радіаційне пекло на невизначений час. І ліквідатори трагедії із променевими опіками рук, ніг, обличчя, дихальних шляхів, безволосі й майже знерухомливі знов йшли в пекло, щоб своїми діями приборкати вогонь.

 

Ось лише кілька цифр. У ліквідаційних роботах Чорнобильської атомної електростанції брали участь 27123 співробітників органів внутрішніх справ, 1433 із них пішли з життя, 6335 визнано інвалідами. Як відомо, першими взяли на себе удар атомного монстра експлуатаційно-черговий персонал станції, чергові караули та начальницький склад пожежних частин із охоронних станцій та міста Прип'ять.

 

Шестеро прекрасних молодих хлопців дивляться на нас зі стінки пожежної частини Чорнобиля, і здається, що їхній подвиг скорботній, що застигли в них і гіркота і докір, і німе запитання, як це могло статися. Але це вже зараз здається. А тієї квітневої ночі у хаосі й тривозі пожежі не було у їхніх подвигах ні скорботи, ні докору. Ніколи було. Вони працювали, вони рятували атомну станцію, рятували Прип'ять, Чорнобиль, Київ, рятували усіх нас.

 

Кожного року 26 квітня по всій Україні у великих містах і маленьких селах пам'ять збирає людей на мітинги, вони вшановують імена тих, хто ціною власного життя суттєво зменшив масштаби цієї трагедії.

 

У вогні не згоріли їх жертовний Чорнобильський слід. Тужить за ними і рідна ненька, й земля, якою летить скорбота.

 

Шануймо і ми з вами пам'ять усіх героїв Чорнобиля.

 

Ми схиляємо перед пам'яттю тих, хто віддав своє життя в Чорнобилі заради порятунку всього людства. Щиро співчуваємо тим, у кого ця атомна катастрофа відібрала здоров'я. всі ми завжди будемо пам'ятати тих, хто пройшов крізь вогонь Чорнобиля, хто пожертвував собою в ім'я високих ідеалів, хто підняв і не зганьбив прапор своєї країни.

 

35 роки по тому
була чорна весна,
про аварію знала
вся планета Земля.
Всі Чорнобильці разом героями стали
хай загиблі покояться - ми ім'я їх згадали.
Їм би вдома побути
і обіймати рідну матір,
чи кохану дружину,
чи на руки б взяти
пригорнуть дочку й сина.
А йому вже не треба
ні хліба, ні слави,
й не озоре вже небо
для героїв держава.

05.04.2021 р.

***

Співачка, акторка театру і кіно, народна артистка СРСР. Найбільш відома, завдяки виконанню фронтових пісень часів Другої світової війни. Клавдія Іванівна Шульженко народилася у 1906 році в селі Вітовому Харківської губернії. Закінчила харківську жіночу гімназію. Виросла на українських народних піснях, які гарно співав батько. Приватно вчилася вокалу у професора Михайла Чимезова.


Народні пісні почала виконувати від кінця 1920-х років. За 3 роки стала артисткою Харківського драматичного театру.

 

На початку війни Шульженко опинилася на Ленінградському фронті, і лише під час блокади Ленінграда дала понад 500 концертів для солдатів.

 

У день перемоги її було нагороджено найвищою радянською військовою нагородою Орденом червоної зірки.


Померла і похована співачка у Москві.

 

 

 

 

***

Ввечері 9 квітня 1944 року війська 5-ї ударної, що наступала вздовж узбережжя Чорного моря зі сходу, вступили у північні квартали міста. Вночі з північного сходу до Одеси підійшли частини та з’єднання 6-ї та 8-ї гвардійських армій.


Рано-вранці 10 квітня з заходу передмістя Одеси увірвалися конно-механізовані з’єднання генерала Плієва. На підступах до міста радянським військам допомагали одеські партизани та підпільники. Вони здійснювали диверсії, вступали у відкритий двобій з противником. Особливо важливою акцією було попередження партизанами Куяльницького загону підриву ворогом дамби Хаджибейського лиману, що значно полегшало просування радянських військ до Одеси.

 

Ранком 10 квітня 1944 року на приміщення Одеського театру опери і балету замайорів червоний прапор. До 10-ї години ранку Одесу було повністю звільнено від окупантів.


Завдяки добре продуманому плану операції, військовій майстерності, наполегливості та мужності радянських солдат, героїзму партизан та підпільників, вдалося уникнути важких вуличних боїв, що зберегло життя мирного населення та врятувати від руйнації пам’ятки архітектури та мистецтва Одеси.

 

27 частин та з’єднань радянської армії за цей подвиг отримали найменування «Одеських». Тисячі бійців та командирів було нагороджено орденами та медалями за взяття Одеси.


Москва в цей день салютувала переможцям 24-ма артилерійськими залпами з 324-х гармат.

 

 

 

 

***

Хто з нас із захопленням не дивився на зоряне небо, милуючись його красою, загадковістю, недоступністю. Кого не манив цей неосяжний океан космосу. Ще в давнину люди намагалися розгадати його, зрозуміти. Про космос складали легенди, населяли його міфічними істотами. Таємниче сяйво зірок і бездомна глибина неба завжди приваблювали до себе людей.


Зірки давно служать людям. Моряки за ними визначають курс корабля в океані. Зірки допомагають усім: для одних – це маяки, для інших – прикраса неба, а для учених – таємниця, яку треба розгадати.


Безмежжя космосу, далеке Сонце, близький Місяць.  З давніх-давен їхня таємничість, незвідність і притягальна сила були об’єктом людського пізнання та фантазії.

 

 

 

 

 

Цікаве про космонавтів

  - Перша земна істота в космосі – собака Лайка, яка була запущена у космічний простір на Супутнику-2 в 1957 році. Собака загинула на кораблі через брак повітря, а сам супутник згорів в атмосфері землі через порушення своєї орбіти.
  - Ви добре знаєте, хто перший полетів у космос, але ми все ж нагадаємо: перший політ здійснив радянський космонавт Юрій Гагарін 12 квітня 1961 року. Він пробув на орбіті 108 хвилин.
  - Перша жінка в космосі – Валентина Терешкова. Її політ тривав понад майже 3 доби.
  - Повна вартість скафандра для космонавтів становить близько 11 мільйонів Доларів, але 70% - це рюкзак і модуль управління.
  - Американський бізнесмен Деніс Тіто став першим туристом, який відвідав космос. Він заплатив за подорож в квітні 2001 року 20 мільйонів Доларів.
  - У космосі плакати не варто, тому що сльози в умовах невагомості не стікають по щоках, а залишаються на поверхні ока у вигляді кульок, що викликає неприємні і болючі відчуття.

 

 

 

 

***

Україну визнано в світі космічною державою. Вона входить до п’яти провідних країн ринку космічних послуг і технологій. До української ракетно-космічної галузі входять 40 підприємств. Провідним центром серед них є всесвітньо відоме конструкторське бюро «Південне» та виробниче об’єднання «Південно-машино-будівний завод» у Дніпрі. Там створюють і серійно виробляють ракетоносії, космічні апарати, системи управління орієнтації і проекторних вимірювань.

 

Чималим досягненням українських фахівців було створення космічних апаратів «Січ-1», «Океан-0», ракетоносіїв «Зеніт», «Дніпро», «Циклон-1» та «Мікрон».

 

Серед творців космічної техніки та космонавтів було чимало українців: Сергій Корольов, Андрій Глушко – основоположники практичної космонавтики. Космонавти: Павло Попович, Георгій Береговий, Георгій Шонін, Георгій Добровольський, Віталій Жолобов, Володимир Ляхов, Леонід Полов, Анатолій Левченко, Юрій Малинченко, Леонід Каденюк.

09.03.2021 р.

****

Жіноча доля, хто її розкаже,
жіноча доля, хто її збагне;
їй на землі чомусь найважче…
жіноча доля вибрана з небес.

 

Не дарма мабуть святкуємо ми жіночий день саме навесні. Весна, лагідна, загадкова, тендітна. Ми так чекаємо її завжди, але приходить вона раптово, бурхливо, змінюючи все навкруги, пробуджуючи природу й наші почуття.

 

І тому не випадково перше свято весни - День жінок. Усе найпрекрасніше, що є в світі, пов'язано з вами, жінки.

 

 

 

 

****

8 березня, саме цього дня людство вшановує жінку, жінку-матір, жінку-світоч, жінку-трудівницю, жінку, берегиню життя на землі.

 

Пам'ятаймо, милі діти,
пам'ятаймо завжди з вами,
що для нас у всьому світі
найдорожчі наші мами.

Нам маленьким і дорослим
все дають вони з любов'ю;
ніжне серце, світлий розум,
сили нашому здоров'ю.

 

 

 

 

****

Мати - це перше слово, яке з радістю та усмішкою вимовляє дитина. Мама - які надлюдські глибини скарбів містять вони в собі. Мати - корінь життя та квітка, промінь якої ніколи не в'яне, а розквітає з плином літ дедалі ясніше.

 

Міцно тримає жінка свічку життя, затуляючи її тендітний вогник від подихів вітру, подиху зла.

 

 

 

 

****

Золота для вас не має,
щоб до ніг вам поскладати;
однак тут спільно присягаєм,
що, доки тільки будем жити,
любов сердець своїх маленьких
тобі дамо кохана ненька,
щоб діти всі цілого світу
тобі співали многоє літо!

 

 

 

 

****

1814 року із 26 на 27 лютого старого стилю на Звенигородщині у кріпака пана Енгельгарда блиснув у вікні на все село вогник: народилася нова панові кріпацька душа, а Україні її великий співець Тарас Шевченко.

 

Благословен той день і час,
коли прослалась килимами
земля, яку сходив Тарас
малими босими ногами.

 

 

 

 

****

Ріс Тарас під божою опікою, тож із дитинства вирізнявся своїми здібностями. Любив слухати оповідання старих людей. Особливо подобалося хлопцеві розповіді діда Івана про чумаків і гайдамаків.


Мав надзвичайну пам'ять і пісень знав безліч. Тарас прагнув до знань і швидко навчився читати.

 

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

 

 

 

 

****

Тарас Шевченко - основоположник нової української літератури. З виходом у світ 1840 року його збірки "Кобзар" про українську літературу почули в Європі. Ця невеличка книжечка вміщувала всього 8 творів, але справила неабияке враження на читачів.

 

Слово письменника - добре та ніжне, як материнські руки, милі, як очі нареченої, прості і тверді, як клятва. У його поезії бринять усі звуки і переливаються усі барви світу.

 

 

 

 

****

Все іде, все минає. Проходять віки, змінюються покоління, та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у пошуках краю землі, у пошуках правди й істини.

 

Здається, ми вже все знаємо про Тараса Шевченка, та щоразу відкриваємо для себе іншого поета.


Минуло 207 років від дня народження Тараса Шевченка, славного сина українського народу. Але і сьогодні його слово живе між нами. Шевченко - це наша душа, наша мудрість, наша сила.

 

 

 

 

****

Тарас Шевченко завжди підтримував і підтримуватиме нас, додаватиме снаги. Які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо з ним буде Шевченко, його могутнє слово. Тож нехай заповіт великого Кобзаря стане заповітом для нас у справі збереження мови, народу, звичаїв, пісень.

 

Нехай вогонь його душі запалить у наших серцях запалить іскру віри, надії, любові до рідної землі, народу, його історії.

 

 

 

 

 

 

25.02.2021 р.

***

Де ти, Лесю! Де ти жінко, вища своєї слави! Безсмертна горлице української долі, простуджений соловейко души, який вічно клекотатиме у завірюсі.

 

Ім'я свого народу взяла ти своїм найменням і поставила коло себе, як стяг. І пломінь твій у твоїм народі, і сонце твоє кипить у духовнім єстві України, геніальний поет наш. Чистоголоса Мавко нашої суті, наша незламність, совісте наша.

 

З'явися нам хоч одним помахом свого крила сивого! З'явися нам бодай одним колосом зі свого безмежного золотого лану. Об'явися нам, нині сущим, хоч одним передзвоном-клекотом. Ти - вічний дзвін нашого неба.

 

 

 

 

***

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.

А тепера я в тебе остатню надію вложила.

О, не згасни ти, світло безсонних очей!

 

 

тільки – життя за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статися тілом пора.

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,

Той не вмре, не здобувши нового добра.

 

 

 

 

***

Пророчними стали слова великої Лесі Українки. Мрії її стали дійсністю, і сьогодні ми свідки здійснених мрій безсмертної доньки, як Леся Українка, і, якщо навіть після смерті живуть вони в пам'яті народу.

 

Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту справжнього від бога. Донька Прометея - як прозвали її - несла вогонь в своїй поезії, цю іскру Божу за життя людям, несе і зараз устами нашими, її нащадків.

 

Тож нехай звучить серед нас слово Лесі, і слово про Лесю, як наша шана пам'яті її великій.

 

 

 

 

***

150 років тому 25 лютого 1871 року в інтелігентній сім'ї Косачів'Драгомановів народилася дівчинка, яку назвали Ларисою. Вона була справжнім дитям Волині. Милий серцю волинський край! Край предковічних дубів, величних борів, таємних озер із смарагдовими берегами.

 

Край, який дав світові творця ніжної Мавки, гордої Касандри, одержимої Міріам. Цей край розповів людям дивну осінню казку, і проспівав Лісову пісню, кинув нам гіркі сльози-перли. Край володарки ночей, яка серед темряви засвітила провідну зірку свободи, кинула виклик відчаю і горю.

 

Майбутня письменниця взяла усе найкраще від свого батька, відомого юриста Петра Косача та від своєї матері, талановитої письменниці Олени Пчілки.

 

 

 

 

***

Леся мріяла стати художником, бо гарно малювала. Коли тяжко захворіла, перекреслила і ці плани. Мистецтво помічати прекрасне у природі почало втілювати у чудових зразках пейзажної лірики.

 

Вже сонечко в море сіда;

У тихому морі темніє;

Прозора, глибока вода,

Немов оксамит, зеленіє.

На хвилях зелених тремтять

Червонії іскри блискучі

І ясним огнем миготять,

Мов блискавка з темної тучі.

А де корабель ваш пробіг,

Дорога там довга й широка

Біліє, як мармур, як сніг,

І ледве примітно для ока

 

 

 

 

***

Усе життя поетеса була борцем, воїном в боротьбі за своє здоров'я. Вона викарбувала на своєму щиті слова: "Умру - не здамся" і проголосила серед стогонів і зойків різного роду:

 

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

 

 

 

 

***

Жорстока доля рано забрала дорогу людину. Муки і страждання супроводжували це справжнє чисте кохання, високий зліт її души.

 

Інші будуть співці по мені,

Інші будуть лунати пісні,

Вільні, гучні, одважні та горді

Поєднаються в яснім акорді

І полинуть у ті небеса,

Де сіяє одвічна краса,

Там на їх обізветься луною

Пісня та, що не згине зо мною.

 

 

 

 

 

***

Видатні поети не залишають нас. З'єднавши своє життя із мріями та стражданнями людей, із їхнім пориванням до волі та щастя, вони крокують великою землею безсмертя. І час підносить їх над нашими думками і турботами, обдаровує безмежною молодістю і стають вони нашими сучасниками і ровесниками пройдешніх поколінь.

 

Будуть відходити віка, будуть приходити віки, пилом розвіється скороминуще, а вічне увійде у вічність, не так, у бронзу чи мармур, як в очі людські, в їхні надії, бо допоки живе надія, живе і народ.

 

Тож учимося терпінню, вірі, любові та надії в нашої неповторної Лесі!

1

Спинюсь не темлю,
що воно за диво!

О ці степи, це небо, ці ліси,
усе так чисто, гарно, незрадливо.

Усе як є, дорога, явори,
усе моє, се зветься - Україна!

 

Воскреснемо! Бо вічно ми були на цій Богом даній землі як народ і рідне небо хай пошле нам всім для життя.

 

Воскреснемо, бо світить нам  увіки пророцтво Тараса Шевченка: "Не вмирає душа наша, не вмирає воля". Встаньмо з колінь, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель, високо підведемо голови, як це одвіку було написано нам на роду.

 

 

 

 

2

Пречиста блакить ясніє у безмірній високості України, як праведна душа народу. Веселковою барвою розлилася вона в небесах віковічним знаменем, на якому палає золото сонця, мов святий німб.

 

Ні, немає на світі кращого неба, ніж неба на Україні високе, мов наш дух. Воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної землі-матінки.

 

Подивлюсь на синє небо і думкою, як у тій чудовій-пречудовій пісні, полиньмо аж до сонця, до зірок, і гляньмо на трепетну землю, і тоді відкриється нам на зелено-голубому лику планети край, що нагадує собою серце - України.

 

 

 

 

3

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам'ятає та шанує людство. До них належить й ім'я великого українського поета Тараса Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові "Історія мого життя" писав поет "Становить частинку історії моєї батьківщини".

 

Шевченко шанують у світі волею історії він ніби отоджений з Україною, представляє нас, Українців, народам світу. Він наш великий поет, наша честь і слава.

 

І нам учням потрібно знати його твори, його життя. Ми називаємо його Кобзарем. Так поет назвав книгу всього свого життя - "Кобзар". Вона стала настільною для всього нашого народу.

 

Кобзарями називаємо також народних співців, які виконують пісні, супроводжуючи свій спів грою на бандурі чи кобзі.

 

Отже Шевченко був і є народним поетом-співцем. Уже 2 століття 9 березня кожного року - особлива дата в нашій країні. Цього дня Україна вшановує свого великого сина Тараса Григоровича Шевченка. Цього року минає 204-й рік від дня його народження.

 

 

 

 

4

Весна - символ молодості та здоров'я, краси та кохання. І в переддень 8-го березня ми бажаємо всім жінкам і дівчатам завжди бути такими ж молодими, красивими, ніжними і коханими як сама весна.

 

Чи може хтось сказати, чому жіноче свято ми відзначаємо саме навесні. Все дуже просто. Весною відбувається оновлення в природі, зародження нового. А жінка теж дарує світові нове життя.

 

Ось уже багато років поспіль ми вітаємо 8-го березня всіх жінок і дівчат із Міжнародним Жіночим днем. Багато випробувань випало на долю жінки, але вона все витримала та надалі вершить свою місію на землі.

 

Сьогодні вона не лише берегиня родини і роду людського, але й освічена, високодуховна особистість. Вклоняємося тобі, мати роду людського, ім'я якій - Жінка.

 

Миру і щастя дому твойому, сім'ї твоїй. Миру і щастя землі, по якій ти ідеш, жінка!

 

 

 

 

***

Сьогодні жінко ваше свято!

І на зорі ще в ранній час
йде славний березень вітати
живими пролісками вас.

 

Несе надії вам святкові,
мов подих радісний весни;
за вашу вірність у любові,
що не згаса до сивини!

 

 

 

 

***

Але, якби все те почати знов.

Адже той борщ щоденний - то любов,
сорочка чисто випрана - любов,
і ночі, що не спала ти любов,
і квіти, що посіяла - любов,
вся Україна - то твоя любов.

Все так було б, якби почати знов.

Жіноча доля в світі - це любов!